Decoration Decoration
  Пресвятая Богородице, спаси нас  
     
СВІТЛИЙ ГІСТЬ


Сільська шкапа, понуро махаючи головою, тягнула по дорозі сани, в яких сидів селянин Тит, з великою посивілою бородою. Він повертався з міста, куди їздив за продуктами, щоб було чим розговітися на Світле свято Великодня. Бідність давно відучила його їсти м’ясо і білий хліб. Він з сім’єю харчувався толокном з картоплею, та і то не досхочу.

Замотані в папір паска і м’ясо лежали в задній частині саней. «Ось і піст закінчується, - думав Тит. - Завтра Світле свято, «Христос воскрес» заспівають. Великий це день, і немає такого бідолахи на світі, який би йому не радів. На великий день і сонечко яскравіше сяє, всяку сльозу сушить».

Раптом на дорогу вийшов хлопчик, на вигляд років чотирнадцяти.
Личко, посиніле від холоду, жалюгідне лахміття, крізь яке видно голе тіло. Тит зупинив коня. «Звідки ти, дитино?» - запитав він, співчутливо оглядівши хлопчика з ніг до голови. «Я сирота, - відповів той. - Прошу Христа ради». А сам в кулачок дме. Кучеряве волосся розвівається за вітром, в очах світиться доброта, любов і покірливе благання. «Та ти ж замерзнеш вночі в полі! - вигукнув Тит. - Під Світле свято! Сідай в сани, поїдемо до мене. Я сам, брат, з сім’єю бідую: ох, як важко живеться!
Але щоб в такий день сироту не приголубити, не пригріти, не нагодувати? Ні, це гріх!»

Хлопчик сів в сани, по обличчю його текли сльози радості. «Дістань під мішком мій одяг, надінь, зігрійся, - сказав Тит. - Тебе як звати?» «Гаврюша, - кутаючись, весело відповів хлопчик. - Я з полудня тут на дорозі мерзну, все просив чоловіків узяти мене з собою свято в хаті зустріти, але ніхто не звертав уваги на мої прохання». «Ох ти, бідний, - зітхнув Тит. - Але нічого, Бог з ними. З нами розговієшся, чим Господь послав, а там - що Бог дасть». «Бог дасть!» - жваво підхопив Гаврюша і дивно подивився на Тита. Але селянин підганяв конячину і не надав значення його словам.

У хаті гостя обступила дітвора. А дружина Тита, посадивши його за стіл, щедро поклала на стіл окрайчик чорного хліба, варену картоплю і кухоль квасу. Після вечері п’ятирічний хлопчисько запропонував гостю: «Ну, давай битися!» Гаврик посміхнувся: «Навіщо ж битися? Битися гріх. Ви краще послухайте, що я вам розповім. Ви знаєте, як воскрес Христос з мертвих?» Дітвора швидко всілася на підлогу, а гість почав розповідь про розп’яття і Воскресіння Христа. Коли оповідач замовк, хлоп’ята заснули.

Уклавши дітей  в ліжко, господарі почали збиратися в храм, покликали з собою і свого гостя, одягнувши його в чистий одяг.

Сільська церква стояла на іншому березі річки. Сіли вони в човен і попливли. Удар дзвону, другий, третій. У човні всі перехрестилися.

«Дочекалися Світлого свята!» - сказав розчулений Тит. «Благодать Господня з вами!» - відповів Гаврюша, і очі його засіяли, як небесні зірочки.

З церкви вийшов хресний хід. Запалали сотні, тисячі копійчаних свічок, захвилювався натовп.«Воскресение Твое, Христе Спасе, Ангели поют на небесех, и нас на земли сподоби чистым сердцем Тебе славити», - співає сільський хор, а з дзвіниці все ллється і ллється урочистий дзвін.

Хресний хід обійшов навколо церкви і зупинився перед закритими дверима на паперті. «Слава Святей  Единосущней и Животворящей Тройце», - проказує о.Никодим. І звучить дружне: «Христос воскрес!..» Після служби всі христосуються, христосується і Гаврюша з Титом і дружиною його Феодосією. Після освячення всі відправляються додому розговлятися.

Тит ставить освячене на стіл, розв’язує вузлик і... раптом яскраве світло осяяло хату. Тит з Феодосією впали на землю. «Гаврилку! - покликав Тит. - Що це таке? Світло яке!» - «Благодать від Бога», - відповідав Гаврилко, якого ні Тит, ні дружина не бачать.

«Гаврилку! - покликав Тит. - Де ж він?» Тут Феодосія голосно ахнула: «Дивися, на столі золото!»

Вранці про диво дізналося все село. Прийшов о.Никодим, і Тит йому все розповів. «А як гостя звали?» - запитав священик. - «Гаврилом. Так він себе назвав». - «Гаврилом? Ходімо в церкву».  У храмі батюшка провів Тита у вівтар, де за Престолом поміщався образ Архангела Гавриіла. «Схожий?» - запитав, показуючи на образ. «Він!» - вигукнув Тит і впав на землю перед іконою.

На ті гроші Тит з Феодосією підкріпили господарство, купили корову і зажили заможно. Але іншим допомагати ніколи не забували. А на місці зустрічі з хлопчиком-сиротою Тит поставив каплицю.

І.Россєєв (З скор.)
Decoration
Decoration