Decoration Decoration
  Пресвятая Богородице, спаси нас  
     

4 міфи про прощення

Чи все можна простити? Це питання піднімають у нас на семінарах, і відповідь на нього однозначна: простити можна все! Але одразу постають міфи про прощення, які існують у нашому житті.

 

Міф №1: простити – значить забути

Деякі люди вважають, що простити — це означає визнати, що “нічого не було” – “замнемо для ясності”. Мовляв, нічого страшного не відбулося, людина нічого не зробила.

А якщо справді зробила? Ми наче і виправдовуємо її, і вибілюємо, і чорне називаємо білим. Але це не має ніякого відношення до прощення. Тому що простити — це не значить знецінити вчинок.

Прощення не несе в собі знецінення того зла, тієї шкоди, яку людина нам спричинила. І прощаємо ми людину, особистість. Пригадайте вислів: “любити грішника, ненавидіти гріх”. Тут цей вислів дуже доречний.

Ми не повинні в угоду людині чи для того, щоб зберегти стосунки, відмовитися від викриття певних вад та гріхів, проступків та зловмисних вчинків. Тому дуже важливо розрізняти прощення і викриття. Якщо це не тільки моє суб’єктивне відчуття, а дійсно об’єктивна ситуація, очевидна ситуація, коли людина зрадила, збрехала чи сильно підвела.

Міф №2: “не прощу, доки не вибачишся”

Ще один міф: прощати можна тільки тоді, коли людина сама просить пробачення. Нічого подібного. Ми прощаємо не для людини, ми прощаємо для себе.

Що таке образа? Це я ношу в собі зло на іншу людину. І це зло як напруга буквально фізично десь всередині мене існує. Питання: “де — у серці чи в голові” – питання риторічне: головне, що я в собі це зло тримаю.

Прощення не залежить від того, чи визнає інша людина свій вчинок злом, що це зло зробила вона, і чи хоче вона, щоб я її простила, а залежить від того, чи хочу я і далі носити в собі зло на іншу людину. Причому, не її зло, а моє зло — те, що я на неї злюся, що я її осуджую, що я її не приймаю.

А для серця, для душі зло на іншу людину — надто важкий тягар. Коли людина не прощає, в цьому є елемент саморуйнування.

Люди бережуть свої образи десятиріччями, думаючи, що через це вони наказують тих, хто їм завдав шкоди, але передусім вони наказують самих себе.

Міф №3: прощають слабкі

Є міф, що прощення — це слабкість. Якщо простиш — будеш “тряпкою”. Насправді прощення вимагає дуже великої мужності та внутрішньої сили. Бо ми маємо зробити внутрішнє зусилля для того, щоб відокремити пережитий нами біль від ставлення до людини.

Тобто, біль може залишитися, тому не завжди буває можливим, простив людину, забути те, що вона зробила. Болючий слід може залишатися все життя, це не означає, що людина не простила.

Ми не пригадуємо той цвях, на якого напоролися в дитинстві, але шрам залишається у нас на все життя. Ми не злимося, не засуджуємо, ми вже давно пробачили, проте слід від цієї травми може залишатися і час від часу нагадувати про себе.

Треба мати на увазі, що не завжди прощення означає припинення болю. І якщо людина, пригадуючи те, що сталося, відчуває якийсь біль, це не значить, що вона не простила.

Прощення як рішення — “вирішив і простив” — неможливе. Без почуттів, без внутрішньої емоційної праці ніякого прощення не відбудеться.

Міф №4: само пройде

Так само й зворотнє — “коли всередині почуття пройдуть, воно якось само проститься, без моєї волі” – теж неправда. Само не прощається.

Прощення — це поєднання і волі, і почуттів. Я приймаю рішення, і далі я емоційно це рішення також у якийсь спосіб здійснюю. Виходячи з цього, прощення — це не акт, що ось так “раз і все”, “відсік”, а процес. І для деяких ситуацій це процес тривалий, що залежить від ступеню травм, руйнувань, які зі мною сталися.

Мені дуже подобається вислів, що прощення — це одностороння відповідальність та одностороння відкритість. Прощення не чекає на взаємність (в ідеалі). І прощення не означає автоматично примирення: якщо я людину пробачила, то я з нею буду й надалі чудово спілкуватися. Людина може скоїти по відношенню до мене такий вчинок, що робить неможливим подальше спілкування.

Тобто, якщо я пробачила, то це не означає, що я буду з нею товаришувати, як раніше, що у наших стосунках нічого не зміниться. Інколи змінюється, і змінюється кардинально.

Прощення — це дар. Це мій добровільний подарунок іншому. Я йому це дарю без очікування чогось навзаєм. Це водночас і щедрість, і ризик.

Ольга Краснікова,
помічник ректора Інституту християнської психології (Москва)

Підготовлено за матеріалами сайту http://preobraz.kiev.ua/2012/02/4-mify-pro-proschennya/#more-867

Decoration
Decoration